24 лютого зранку чоловік поїхав на роботу. Сина визвали на роботу - він служить в поліції. А у мене була паніка, не могла повірити, що почалася війна. Найстрашніше – це обстріли. «Гради» – це було щось неймовірне. 

У нас 3 березня вже не було водопостачання. Люди, у яких були криниці, давали доступ, потім з квітня завозили гуманітарну допомогу. Приємно, що люди згуртувалися.

Ми виїхали зі Степногірська в квітні 2022 року. Евакуював нас син. Він за день зателефонував і сказав: «Завтра я приїжджаю, щоб були зібрані речі». Діти мої виїхали з онуком в березні. Було дуже тяжко, що вони не поруч. 

Ми могли раз на місяць приїхати додому, а зараз вже чотири місяці не можу потрапити туди. Ця невідомість дуже давить. Інколи буває, що просто зриває дах.

Очікую мирного майбутнього, і головне - хочу повернутися додому, в своє містечко.