Марина Олексіївна не могла ризикувати життям і здоров’ям двох дітей, тому виїжджала з ними зі Слов’янська
Мені 46 років, зі Слов’янська.
Я збиралась на роботу йти. Включила телевізор, а там сказали, що Харків і Київ обстрілюють.
Коли самий перший раз прилетіло в Слов’янськ, то обстріляли мою роботу. Страшно було.
Коли Ізюм бомбили, тоді вже було страшно. І коли там розповіли, що окупанти роблять з людьми, то ми поїхали. У мене донька доросла і син-аутист, він дуже боявся.
Ми виїжджали. Були в Хмельницькій області. Зараз повернулася.
Головне, що на роботу повернулася. А то - не було ні грошей, нічого. Зараз хоч трошки працюю.
Багато моїх друзів воюють, багато кого вже немає. Переживаємо, таблетки п’ємо антистресові, валер’янку - зранку і ввечері.
Коли закінчиться війна, планую продовжувати робити ремонт в квартирі, працювати і жити далі.
