Світлана та її рідні довго не нажувалися на від’їзд. Вони жили без світла, газу й води, готували їжу на вулиці, переховувалися в підвалі. 

Мені 40 років. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили в Пологівському районі Запорізької області. Залишалися вдома, поки можна було витримати обстріли. А коли вже навіть в підвалі стало страшно й діти почали плакати, ми виїхали. Спочатку були в Нікополі. Пожили в друзів до вересня. Потім переїхали в Запоріжжя, щоб бути ближче до родичів.

У перший день війни ми не могли повірити в те, що відбувалося. А коли подивилися телевізор і дізналися від друзів про прильоти й жертви, стало страшно. У нас не було сигналів повітряної тривоги. Спочатку замість неї використовували церковний дзвін, а потім припинили. Ми ховалися в підвал після того, як чули звуки вибухів.

Найстрашніше – чути, як плачуть діти, і бачити мертвих людей.

Другого березня ми залишилися без світла й опалення. Згодом відключили й централізоване водопостачання. Зі свердловини також не могли набрати води, бо не було електрики. Готували їсти на плиті на вулиці. Час від часу отримували гуманітарну допомогу. Ліки почали привозити аж під осінь. Велика подяка волонтерам, які на холодний сезон забезпечили людей буржуйками.

Ми виїхали на автомобілі. Нас було восьмеро, в тому числі жінка з інвалідністю, а також діти і пенсіонери. Найскладніше було виїхати з нашого міста. Ми вирушили ввечері.

Майже одразу розпочався обстріл. Ми бачили, як летіли снаряди, неподалік лунали вибухи. Було дуже страшно.

Вдома залишилося троє котів і пес. Собака напередодні отримав поранення після влучання снаряда в наш будинок. О третій годині ночі ми відвезли його до ветеринара. Він вижив, з ним уже все добре.

Після виїзду з дому нам доводилося жити в різних умовах. Інколи ми спали на підлозі. Деякий час у мене була апатія. Я не могла нічого робити. А зараз, навпаки, відволікаюся домашніми справами. Коли чимось зайнята, менше думаю про війну. І намагаюся більше спілкуватися, бо тримати все в собі – погано.

Я думаю, що війна закінчиться навесні. Ми одразу повернемося додому.