Коли у Харкові залишатися стало небезпечно, Інна Вікторівна з чоловіком і дитиною виїхала в Полтаву. Зараз сім’я в безпеці, має роботу. Однак Інні Вікторівні неспокійно за рідних, які живуть в Луганській області і не мають змоги виїхати.

Ми з Харкова. У нас прекрасне було життя. Є дитина, купили квартиру, я працювала лікарем. Все було добре, а потім почалася війна.

Ми жили в Харкові на 13 поверсі, і вікна квартири виходили якраз туди, де було видно вибухи, – з боку Чугуєва і Північної Салтівки. Ми зібрали документи і пішли ночувати в метро. Там залишалися добу, потім поїхали до знайомих у приватний будинок, тому що виїхати з міста було важко.

А коли почали скидати авіабомби недалеко від нас, ми за допомогою волонтерів виїхали з Харкова в Полтаву, бо сюди виїхала сестра. Ми збиралися їхати далі, але якось зачепились тут.

Мої батьки до сьогодні перебувають в Луганській області, не мають можливості виїхати. Вони на окупованій території – в Сватовому. Ми намагаємося додзвонюватися їм, іноді виходить.

Зараз почала потихеньку працювати. Я підтримувала спілкування з пацієнтами, і чоловік працював. У нас заощадження були. До того ж, отримували гуманітарну допомогу, виплати від ООН. Ми винаймаємо квартиру. Хоч в безпеці більш-менш. Квартира наша в Харкові поки що ціла. Дай Бог, так і буде.

Зараз найболючіше, що батьки знаходяться на окупованій території - вони далеко, онука не бачать. Не можуть виїхати, бо такий час. Дуже хвилююся, бо там старенькі бабусі залишилися без медичної допомоги. Виїжджати вони не хочуть, бо у них там є якесь майно.