В перший день війни було страшно. Моя дитина перелякалася. Ми не розуміли, що робити. У квітні виїхали, бо дитина вже не витримувала. Потягом виїхати у нас не виходило. Потім люди машиною їхали, і ми до них попросилися. 

Ми перестали спілкуватися з багатьма друзями, з батьками, сестрою, бо кожен по-своєму сприймає війну. Усе було незрозуміло. Ми тільки з літа почали більш-менш заспокоюватися.

На жаль, майбутнього я поки що не бачу.