Мене звати Алевтина. Я була вимушена виїхати з рідного міста, покинути рідну домівку та залишити все життя там, виїхали без речей, тільки мама і дві собаки. Батько військовий воював на самих гарячих точках, після чого отримав поранення і був у госпіталі, це найважкіший етап мого життя.

Наразі я проживаю в Києві, навчаюсь в коледжі, живу у орендованій квартирі, яку так і не можу сприйняти за рідну домівку.

Я прокинулась від мамих слів, почалася стрілянина, я не сильно перепугалась, так як у нас таке було час від часу, написали, що уроків сьогодні не буде, потім полетіли ракети, стало страшно, були гучні вибухи і ми побігли в підвал, просиділи майже весь день там.

Тато подзонив і сказав, що почалась повномасштабна війна по всій Україні, тоді у мене була дуже сильна істерика і паніка.