24 лютого жахливий був день. Ми ніколи не подумали б, що такий жах може початися. Ми були вдома, аж поки не обстріляли нам квартиру. Тоді ми під обстрілом виїхали.

Переїзд і налаштування життя – це найбільше трудність. Ми не знали, куди їхати. Зателефонувала подруга, і спочатку ми були в неї. А потім знайшли житло. Коли ми тільки приїхали, нам допомогли, розказали, як зареєструватися, а далі – все самі.

Щоб отримати гуманітарку, треба постійно стояти в чергах. У моєму віці це важко, тому гуманітарну допомогу ми майже не отримуємо.

Спочатку ще мали надію, що скоро повернемося. А тепер взагалі не знаємо, що робити. Повертатися нам нікуди. Втрата майна, житла шокувала. Ми втратили все, що в нас було.

Мені здається, що війна поки що не скінчиться. Ми чекали довго, думали, що скоро це станеться, а вона все триває.