Про війну ми дізналися з інтернету, з телевізора. Почалися обстріли, ми почули вибухи. Шокувало найбільше те, що наші «брати», чи хто вони там, розпочали війну. Ніхто ніколи не міг би подумати і повірити. Це жах. І цей жах триває.

Труднощі досі тривають. Лунає тривога, а через декілька секунд – вибухи. На початку не знали, куди йти, де бомбосховище. Потім – чи йти, чи не треба, встигнемо чи ні. Різні були моменти. Жахіття з тим зруйнованим будинком… 

Ми щоранку і щодня не знаємо, що на нас чекає. Ми чули, коли в той дім прилетіло. Дуже гучно було і страшно.

У нас родина невелика: я, дочка. Онука виїжджала до Польщі, півтора року її не було, а зараз повернулася. Треба була закінчувати навчання, і хлопець її тут, от вона й повернулася.

У мене вже такий вік… Яке в мене майбутнє? Головне, щоб це все закінчилося, було тихо, мирно і була перемога.