Зараз Анна з сім’єю перебувають у Лебедині. В них немає дому, речей, вони не знають, що з ними буде у майбутньому

Ми з Лиману Донецької області. Приїхали туди за направленням. Нам дали будинок, роботу. 36 років ми там прожили, дітей виростили, онуки з'явилися. З нічого, з порожнього будинку та сарайчика ми облаштували собі повноцінне життя. Все було дуже добре.

Коли почалася війна, ми були змушені кинути рідний дім. У нас було господарство, коли ми вже вирішили їхати, почали курей рубати, кролів поскидали у мішок і завезли до родичів, які тоді ще залишалися там. Котів, собак покинули. Просто виставили їм їжу й залишили їх. Усе, що змогли, з собою взяли, двері зачинили й поїхали. Зупинилися в місті Лебедині.

У доньки домівка згоріла; у наших друзів теж усе зруйноване. Вони зараз мешкають разом із нами.

Ми отримали допомогу від Фонду Ріната Ахметова. І ще давала нам допомогу організація «Право на захист». Там були й ковдри, і матраци, і подушки – те, що нам було необхідне. Страшно було залишитися без нічого в чужому місті. Ми не знаємо, що на нас чекає далі. Житла немає. Це жахливо.

Дочка дуже далеко з онуками, ми не бачимося з ними. Невістка теж виїжджала, але зараз уже повернулася додому. Пригнічують думки про майбутнє наших дітей. Ми якось доживемо своє, а за дітей і онуків страшно. Стараємося не думати про це, просто жити – і все. Знайшли роботу, трошки відволікаємося.

Надіємося на перемогу свободи. Тоді все буде добре, повернеться наше нормальне життя.