Часник Олександра, 9 клас, Вирівський ліцей Річківської сільської ради Сумського району Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Соломка Світлана Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це не лише битви на фронті за життя, але це також боротьба в серцях і душах людей. За 1000 днів війни я відчула безліч випробувань, які змінили моє сприйняття світу, оточуючих та самої себе.

В перші дні вторгнення кожен вважав, що через пару днів все закінчиться, але.. нічого не закінчилося.

На вулиці все більше людей в військовій формі, а сподівань, що скоро все завершиться все менше. Війна показала нам всім хто ким є насправді: хто справді друг,  хто ворог, а хто просто лицемір .Кожен з нас зробив висновки. Хтось залишився без домівки, без своїх мрій, без батьків, без друзів та знайомих - без нічого, а більшість - позбулися свого життя.

Окупація міст та сел, могили людей попід будинками, розстріл цивільних та військових, знущання, насилля дітей та жінок, обстріли вдень та вночі, ночі в підвалах, можна подумати, що це сюжет книги чи фільму, але ні, це сюжет життя в Україні.

Це будні для тих, хто залишився тут до кінця своїх днів, для тих хто віддає найдорожче ідучи в могилу. Війна доказала нам, що треба цінувати кожен свій день, кожен момент, кожну хвилину, те, що нам треба жити одним днем, бо завтра може не настати. Але ми повинні розуміти завдяки кому ми можемо жити, сміятись, спати у своїх будинках.

Воїни ЗСУ – це ті люди, завдяки яким ми існуємо. Вони кожен день, кожну ніч,  кожну хвилину віддають своє життя заради нашого майбутнього, вони 24/7 борються з противником, стоять до останнього, не сплять ночами. А все заради нас та нашого майбутнього.

Десь в глибині душі я мрію прокинутись того самого дня, двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року. Мрію піти в цей день в рідну школу, сидіти за вже дуже знайомими партами, сміятись з однокласниками та вчителями.

Я мрію щоб це все закінчилось. Щоб кожен тато, брат, кожен член сім'ї повернувся з фронту.

Мрію знову зібратися всією родиною за одним столом. Але на жаль не кожен повернеться. За ці 1000 днів війни дуже багато полеглих людей, людей які полягли за волю України, за наше з вами життя. Їх ніяк не повернути як би нам не хотілося цього зробити. Нехай їх немає на цій землі, але вони є в наших серцях.

Тисячі душ, які втратили своє життя від атак ворога, тисячі дітей, які так мріяли стати дорослими ніколи вже ними не стануть, дівчата, які хотіли бути нареченими вже ніколи не побачать себе у весільній сукні.

Ті чоловіки та хлопці, брати та сини, онуки та дідусі назавжди залишилися там, там де немає жодної живої людини, де росте трава та квітуть маки, вони навіки залишися у лісі чи окопі, у полі, чи просто посеред вулиці. Шлях українців в цей час дуже складний. Я ніколи навіть уявити не могла, що ракети над будинком, літаки, вибухи на постійній основі стануть для мене звичним життям.

Не цінуючи наші кожні дні життя, кожну годину радості та печалі, ми втратили найдорожче. Ми втратили наше МИРНЕ життя.

Без обстрілів та тисячі загиблих кожного дня, без тривог , без снарядів та прильотів. Це стало для нас уроком, ми зрозуміли, що треба цінувати кожен наш момент. Я сподіваюсь що  ми всі підемо до школи, напишемо всі контрольні, подолаємо всі перешкоди в навчанні, ніхто не буде плакати від тієї дати та ніхто не назве її траурною.

Я вірю що зовсім скоро закінчиться війна, ми більше ніколи не побачимо вибухи та ракети з вікна. Військові літаки знову будуть в небі лише в день незалежності України, а замість них ми будемо бачити пасажирські літаки які будуть літати через Мирне небо в Україні.

Я хочу та мрію жити в мирній країні мирним життям. Я вірю в сили ЗСУ,та в те, що вони вистоять кожен обстріл та кожну атаку ворога. Цінуйте кожен день свого життя, кожен момент та кожні хвилини. Допомагайте нашій армії, бо воля починається з нас, воля починається з народу.

Я хочу, щоб кожен українець зрозумів ціну нашого життя, я хочу, щоб всі зрозуміли що за нашим життям стоять люди у камуфляжній формі з шевронами та ранами.

Бажаю щоб кожен син, кожен тато, кожен дідусь, кожна людина яка знаходиться зараз на фронті, там де пекло, де бої ідуть 24/7, там де немає нікого окрім них  швидше повернулася додому. Віримо в Україну. Віримо в наших Захисників. Слава Україні!