У моїх дітей забрали дитинство! Я мама трьох принцес. Ми тікали від війни, від вибухів, від постійних сирен. Моя старша донька (тоді їй було 12 років) не спала ночами. Спочатку я дуже гнівалась на неї, а вже потім зрозуміла, вона нас оберігає. Як тільки оголошувалась тривога, або вибух, вона будила нас.

Я знаю, що мої діти ніколи не забудуть, як поруч розривалися ракети, як дуже низько пролітали літаки. Ми втратили багато рідних, знайомих. Зараз ми ВПО та дуже далеко від рідного міста. Я живу без колишнього чоловіка, виховую дітей сама, аліменти останній раз отримала ще за грудень 2021 року. Батько жодного разу не поцікавився життям дітей.

Важко було усвідомити що це правда, що почалась війна... Було дуже болісно їхати з рідного дому в невідомість. У нас немає рідних в Україні.

На початку війни, у Краматорську, було дуже важко знайти дитяче харчування, підгузки для меншої дитини. В одну мить піднялись ціни на продукти харчування.

Ми їхали з трьома рюкзаками, я взяла маленьку іконку - подарунок моєї бабусі. Я дуже ціную цю річ.