Я була вдома. Ранок. Сім’я спить. Син сам в квартирі у Харкові. Ми з чоловіком - за 70 км від Харкова. П’ята година ранку. Телефонний дзвінок від родичів з Харкова: "Почалася війна. Забирайте дитину з міста. Рятуйте".

В той час не могла повірити в почуте. В один момент, в чому були, мчали з чоловіком в Харків забирати сина. Зараз ми всі разом, але живемо кожен день, як останній. Для мого сина війна зруйнувала всі плани на майбутнє, він змінив місце навчання. Однак мрія його здійснилася: він вступив до омріяного вишу.

Подія, що шокувала найбільш за все, – бомбардування міст з літаків.

Найбільша трудність під час війни, яку ми відчули на собі - це неможливість зняти кошти.

Робота на цей час у мене є. До війни заробляла на життя, працюючи бухгалтером. На цю мить не планую змінювати професію та спосіб заробітку.