В перший день мене розбудила донька і сказала, що чула вибухи були і гул літаків. Тоді ми з новини про все дізналися. З Миколаєва в область переїхали, до батьків. Тут трошки безпечніше, ніж у самому місті. Ми виїхали 24 лютого. У нас є машина, і вже була складена «валіза тривожна», тож ми всі речі вкинули нашвидкоруч. Потім їздили забирали ще речі.

Чоловік втратив роботу, зараз він на передовій. Я залишилася з дітками сама, є допомога фондів. Психологічний стан погіршився. 

Чути вибухи, страшно, і важко дітям розповісти навіщо ми переїхали. Доньці довелось змінити школу. 

Слава Богу, є гуманітарна допомога в нашому старостаті, де ми зараз перебуваємо. Тут все добре, продукти є.

Майбутнє точно не буде таким, як раніше, але я хочу, щоб настав мир. Хочу жити, як до війни: щоб діти ходили до школи, чоловік - на роботу. Я поки не думаю наперед: Бог дав день прожити - і добре.