Я з села Євгенівки, мені 52 роки. Проживаю з мамою, якій вже 90 років. Я не виїжджав нікуди, весь час був вдома - доглядаю матір.
По телевізору почув, що війна почалася, а потім почали літати літаки, почулися вибухи. Ми були десять місяців під окупацією. Важко про це згадувати. Слава Богу, що я і мама живі.
Шокувало саме відношення цих руських нелюдів, які зайшли до нас. Ми для них були не люди - ми як собаки для них були.
Звісно, не було світла, води. Ще й засуха. Важко дуже було. Ми всі подавлені нервово. Але до всього можна звикнути. Мабуть, я просто змирився з такою реальністю.
Мені здається, після перемоги все буде добре. Нам допоможуть фінансово наші друзі з Європи, і будемо відбудовуватися.
