Ілля Васильченко, 9 клас
Загальноосвітня школа 41
Вчитель, що надихнув на написання есе: Ушенко Тетяна Миколаївна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Мій шлях почався зранку 24 лютого 2022 року…Ранок…Прокинувся від гучних волаючих сирен за вікном в нашому славному місті Херсоні. Цей день первернув життя. Якщо мені пощастить дожити до кінця цієї війни, передам спогади про цей день наступним поколінням.

А далі окупація…У Херсоні лунали вибухи, багато смертей. Я зі своєю сестричкою та мамою живемо на дев’ятому поверсі. Через наш будинок летіли ракети. Ми провели місяць у коридорі. Ніхто не виходив на вулицю, ми з’їли всі запаси їжі. Люди почали обмінюватися продуктами, консерваціями.

Так пройшов майже рік окупації, найжахливіший рік в моєму житті…

11 листопада 2022 наше місто звільнили Збройні сили України. Ми думали, що на цьому наші жахи скінчилися. Але все тільки все починалося. Ще два місяці не було свіла, води, газу та інтернету і зв’язку. У місті працювало «сарафанне радіо». Щодня ми з родиною виходили, як первісні люди, добували воду та їжу, стоявши в чергах по десять годин.

Потім почалося все саме найжорстокіше - масовані обстріли простих жителів міста. Наше місто знищували: лікарні, школи, житлові будинки, авто звичайних людей, магазини.

А влітку нас чекало ще одне випробування - підрив Каховської ГЕС. Багато смертей. У місті знову місяць не було води. Багато житлових будинків зруйновано вщент.

До всіх цих жахів, що витримало місто, додалося ще й полювання дронів на людей. Зараз в місті - герої залишися найстійкіші люди - титани. І я вірю, що до поки остання людина не залишить місто, воно буде жити. Ми і є наще місто. Ми впораємося. І я сподіваюся, що попереду у нас у всіх щасливе майбутнє. Україна переможе. І ми нарешті заживемо. Будемо цінувати житя, як ніколи раніше!