«Ми впали на підлогу, а син на весь будинок читав «Отче наш»

Тетяна Демешко, 53 роки:

У нас була дуже велика сім’я. У мене була старша дочка, чоловік, мама, тато. Дочка старша, Наталочка, у 16 років захворіла, рак печінки. П’ять років ми з чоловіком лікували її, операція була, але ми її втратили, в 21 рік ми її втратили. Це було велике горе в нашій родині, дуже велике. Я не могла жити. Потім Бог дав нам через два роки дитинку ще одну, Богданчика.

У нас була дівчинка середня, потім Богданчик народився. Ось заради цієї дитинки зараз я живу. Дочка середня доросла вже, вийшла заміж. Потім помер тато. Богдану було три рочки – помер тато теж від раку. Хороший чоловік був, хороший батько. 50 років йому було.

Для мене Богдан – сенс життя зараз. Оленочка доросла, у неї своя сім’я, а ми удвох залишилися. Два роки тому матуся померла. Теж, теж від раку. Велике горе. Дуже була велика сім’я, сім чоловік у нас було, залишилися ми вдвох. А тут ще ось війна.

Ще матуся була жива, ми кидали будинок, виїжджали в місто. У знайомих були. Зараз ми вдома, зараз якось спокійніше. До цього ніколи не звикнеш. Але живемо вдома. Свій будинок найкраще.

24 січня у нас тут побило шиби. Слава Богу, руйнувань ніяких не було. Постраждали літня кухня, теплиці, але то дрібниці, я вважаю. Просто було дуже страшно. Попадали на підлогу. Дитина «Отче наш» читає на весь будинок, я кричала. Він дуже злякався. Зараз він боїться вдома сам залишатися, але доводиться, коли я на роботі.

Богдан Демешко, 10 років:

Я пам’ятаю, як у нас стріляли. Стеля тряслася і люстра теж. Страшно мені, коли стріляють. Особливо, коли сам удома, дуже страшно. Я до мами завжди голублюся, коли страшно мені.

Тетяна Демешко:

На моїх руках все: господарство, будинок, все. Ні чоловіки. Дитина, звичайно, мені в усьому допомагає. У нас і курочки є, і кролики. Він і їсти дає, і травичку косить їм. Намагаємося, підтримуємо чистоту, порядок. Синок у мене дуже хороший, а я його дуже люблю. Це мій сенс життя. Хороший хлопчик, слухняний, допомагає в усьому.

Іноді засмучується, каже: «Мамо, у школу приходять тата, забирають, а у мене тата немає». Звичайно, всі діти хочуть і тата, і маму. Але я намагаюся замінити і тата, і маму, як у мене виходить.

Богдан:

Вона у мене найкраща у світі, рукодільниця в мене, єдина і найкраща. Все вміє, вчить готувати мене оладки. Уже навчила. Дуже багато чому. По господарству вчить як доглядати. Хороша мама в мене.

Тетяна Демешко:

Закінчиться все це врешті-решт. Будемо жити щасливо. Синок пообіцяв, що з мамою залишиться. Дочка як дочка – вийшла заміж, виїхала. Вони з чоловіком живуть у Житомирі. Нещодавно весілля було. А синок пообіцяв залишиться з мамою. Він – велика підтримка мені.

Богдан:

Мир – це, коли не стріляють, коли все добре.