Вікторія з сім’єю живе на заході України. Вони забезпечують гуманітарною допомогою тих, хто її потребує. 

Того ранку я була вдома, збиралася на роботу. Я працюю позмінно, з шостої ранку. Саме в цей час прийшло в Телеграмі сповіщення, що почалася війна.

Найскладніше було правильно пояснити маленькому синові, що твориться в країні і чому в нашому місті лунають сирени.

Шокувало те, як орки безжально стріляють в наше мирне населення.         

З гуманітарною кризою ми не стикнулася, адже проживаємо на заході України. Самі допомагали гуманітаркою військовим та переселенцям. Слава Богу та нашим ЗСУ, що війна майже ніяк не позначилася на нашій родині. Я живу разом із чоловіком, у якого є інвалідність, дворічним сином і старенькою бабусею.    

Мене зворушило до глибини душі, як зустрічали наших воїнів в Київській області після деокупації.

Про трагічні події нам нагадує тривожна валіза, а ще – рюкзак сина з цінними, пам'ятними речами з моменту його народження.