Я з села Павлівка Донецької області. Мені 62 роки. Жили добре, був дім, машина. А зараз все розбите. Ми переселенці в Дніпропетровській області. 

Відразу у нас нічого страшного не було, у війну ніхто не вірив. А потім вже ми почули стрілянину, і все прийшло до нас. Страшно було. Ми вдома сиділи, поки нас повністю не розбили, і нас тоді військові вивезли.

Тоді йшов наступ, наші оборонялися. Було дуже страшно виїжджати.

Спочатку ми просто виїхали на Курахове, а там нас син зустрів і сюди привіз. Діти також виїхали зі свого села.

Нам гуманітарну допомогу давали, все було. У нас тут хатка своя. Ми посадили картоплю, так що не голодні.

Звісно, важко було покидати дім. Там все розбите, і зараз дуже важко. Як згадую - починаю плакати.

Головне, щоб закінчилася війна і було тихо і спокійно.