Мені 64 роки, живу в Дніпрі. 24 лютого був мій день народження і я мала їхати в подорож. У мене був квиток на вечір в Рівне, але я вже не поїхала.

Коли відключали світло, було важко, бо в мене квартира повністю на електриці. Мій старший син пішов добровольцем, воює в Харківській області. Моя сестра в Бахмуті втратила майно. 

Особисто я поки що не постраждала. Попереду невідомо що буде, ну а взагалі я вирішила змінити своє життя: переїжджаю до Львова до сестри. Я була в неї ще у березні, але через десять днів повернулась додому.

Мене приємно вразило те, як в перші дні війни люди мобілізувалися і активно працювали на користь ЗСУ, допомагали постраждалим. Ми в школі готували обіди для територіальної оборони. Зворушило, що люди всі об’єдналися.

Я постійно перебуваю в стресі. До того ж я розлучилася з чоловіком - це також для мене стрес, але якось потрібно жити, виживати, шукати роботу.

Сподіваюсь, що війна закінчиться в цьому році.