У Криму діти зазнавали булінгу в школі від вчителів і однолітків. Їм казали: забирайте своїх дітей, їдьте в свою Україну, переводьте їх куди хочете, ми їх навчати не будемо, атестат вони не отримають.

У серпні 2025 року ми виїхали на підконтрольну Україні територію. Вивозити дітей було складно - допомагали волонтери. Їхали через пів росії, через Білорусь. Дорога тривала сім діб. Батько не давав згоди, тому дітей вивезли потайки. Я переживала за себе і за дітей, бо мала рідних в Україні та допомагала ЗСУ - передавала координати російських військ і боялася, що мене можуть схопити за партизанську діяльність.

Ми дзвонили додому батькам і родичам. Коли сказали, що нас можуть вивезти, я одразу звільнилася з роботи і почала займатися виїздом.

Зараз допомагаю іншим інформаційно тим, хто хоче виїхати. Раніше також допомагали ЗСУ, передаючи координати.

У Севастополі всім необхідним були забезпечені, але залишалася віра і бажання повернутися додому - в Україну.