На початку війни ми виїхали зі Станиці Луганської, щоб врятувати сімох дітей. Три роки кочували країною, а в жовтні 2017-го повернулися у свій будинок. Меблі й техніку з нього винесли мародери. Вікна, стіни й дах постраждали від осколків снарядів. Багато особистих речей ми не знайшли. Але для нас головне, що всі ми поруч, усі цілі, живі та здорові.
Узяти в сім'ю прийомних дітей ми зважилися після трагічної загибелі рідного сина. За тиждень до призову в Президентський полк його збила машина.
Перший рік було важко нестерпно. А потім ми з чоловіком зважилися на такий крок – узяти дітей з інтернатів.
Зараз ми намагаємося відновити свій будинок. Грошей ми вже не маємо, усі ми в боргах. На дітей соціальні виплати не отримуємо, документи втрачені. Роботу в Станиці шукати безглуздо, усі підприємства, на яких працювали місцеві жителі, залишилися в Луганську. Але наше щастя – це наші діти.
.png "Імена")
