11-12 липня 2014 року для нас почалася війна. Уночі ми лягли спати. Почали стріляти, шибки полетіли, усе горіло. Усе було у вогні, ми не знали, куди подітися. Напевно, на все життя в нас залишиться цей біль, цей страх і цей вогонь, який досі сниться.

Дуже страшно, коли летять на нас «Гради». Ми сиділи в гаражі, у ямі під машиною, разом із чоловіком і боялися вийти.

Чоловік помер, я залишилася сама. Дуже важко зараз, і досі стріляють. Дуже страшно за дітей, онуків. Ми жили дружно, весело. Нам було дуже добре. Містечко невелике, чисте, доглянуте було. Кому ми заважали? І досі стріляють уночі і вдень.

Я не знаю, коли це закінчиться. Хочеться миру, щастя. Дуже важко зараз, нікому не побажаю цього.