«Гради» гатили по Охтирці без перестанку четвертого березня. Наступного дня Лідія виїхала з міста

Я з Охтирки, вся моя сім’я - теж. Чоловік мій захищає батьківщину. Коли нас бомбили, ми з центру міста переїхали трохи далі. Такого кошмару я в житті не бачила. Звичний плин життя зруйнувався. Але, на щастя, якісь елементарні ліки у нас були. Їжа теж була, купували в магазині, стояли в чергах. А от підгузки і суміші для годування нам привезли волонтери.

Найстрашніший день був четвертого березня – три години підряд на нас без перестанку летіли «Гради». Більше лишатись там ми не могли. Нам з сестрою і мамою вдалося виїхати до Польщі.

Зараз ми всі розкидані по світу. Я повернулась до України - мені дуже хотілось додому, до чоловіка. Мама їздить туди-сюди. Сестра поки що у Польщі, але теж збирається додому повертатись.

Зараз я у декретній відпустці. Поки що в Охтирці. Не знаю, що буде завтра. Надіюсь, що більше не доведеться нікуди їхати.

У мене маленька дитина, клопоти мене відволікають.  Дитина не дає сумувати – тільки  прокинулись, а вже пора лягати спати.

Думаю, що війна закінчиться найближчим часом. Перемога буде за нами. Мрію, що ми зустрінемо весну у мирній Україні. Моя дитина зможе піти у садочок, а я, нарешті, піду працювати.