Молода сім’я до останнього залишалась в Оріхові. Виїхали, коли уламки ракети впали у двір

Ми – сім’я з міста Оріхова, нас троє. Про початок війни ми дізналися з телевізора. Мені потрібно було дитину в школу відправляти, а нам подзвонив вчитель і сказав, що в школу ми не йдемо. І по телевізору ми вже почули, що почалася війна, але ми не думали, що все так швидко дійде до Оріхова.

Потім це розгорнулося у великі масштаби. Шокувало те, що постраждало дуже багато дітей і невинних людей. Оце шокує, за дітей просто болить серце.

Спочатку у магазинах продукти були, але потім все настільки швидко розкупили, і ліки - так само. Люди все скуповували. Аптеки були майже пусті. Світло в Оріхові було, але були перебої, давали погодинно. Зараз, наскільки я знаю, в Оріхові немає газу, і світло вмикають на певний час.

Ми постійно сиділи на речах: чекали, що нас можуть евакуювати. Потім у нас над головою почали літати ракети, а коли ми знайшли уламки у своєму дворі, от тоді зібрали речі, документи й виїхали. 

Труднощів особливих не було: у нас просто стандартно перевіряли документи, все було добре. А в Запоріжжі нам допомагали волонтери. Дуже їм дякую, ми отримуємо гуманітарну допомогу. 

Прикро і важко усвідомлювати, що ми не можемо повернутися до рідного дому, знаходимося в підвішеному стані. Житло у нас в Оріхові поки що ціле, але роботи немає ні в чоловіка, не в мене. Школа постраждала, тому поки будемо в Запоріжжі. Дай Бог, щоб не було гірше. Вся наша родина знаходиться в межах Запорізького краю, всі живі і здорові. Так що поки це все б’є фінансово. 

Чоловік знайшов роботу. Я зараз з дитиною - не можу її покинути, щоб піти на роботу.

Дуже хотілося, щоб День Незалежності ми зустрічали в мирній Україні, без війни, щоб діти наші не страждали.