Мені 35 років, є маленька дитина, наразі їй шість. 24 лютого мені відразу подзвонила подружка і сказала, що садочок не працює. Ніхто ж не думав, що таке почнеться. Шок був. А потім почули вибухи.

Ми сиділи два тижні в підвалі, ночували там. Тоді ще дитина маленька була. Виїжджали ми з нею вдвох. 

Батьки загинули вдома 11 березня 2022 року, і 23-го ми виїхали з колоною машин через Слов'янськ, через Лиман. 

Доїхали до Нікополя, побули там і приїхали в Рівне. Поки що ми тут.

Поки війна не закінчиться, своє майбутнє я ніяким не бачу. Де зупинятися? Може, повертатися? Звісно, хочеться повернутися додому. От коли скажуть, що все закінчилося, тоді вже будемо думати, що далі. А зараз просто живемо, як живеться.