Панасенко Максим, ІІ курс (муляр, монтажник санітарно-технічних систем та устаткування), Державний професійно-технічний навчальний заклад «Роменське вище професійне училище»

Вчителі, що надихнули на написання — Скляр Алла Анатоліївна, Яцменко Світлана Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Напевно, лютий 2022 року кожен добре пам’ятає. Мою рідну Роменщину він занурив у тривожні будні окупації, заполонив інформаційний простір зведеннями про рух містом ворожих колон. Я зрозумів, що війна вимагає від кожного з нас мобілізації власних ресурсів задля солідарності та підтримки тих, хто цього потребував.   Того ранку я збирався до училища на заняття та новини змінили плани, і, як виявилося, долі багатьох українців. З початку повномасштабного вторгнення моє училище перетворилося на потужний тиловий осередок із підтримки захисників України, які щодня ризикують життям заради мирного майбутнього. Вони протистоять цинічним і підступним окупантам, які намагаються зруйнувати міста, позбавити малечу щасливого дитинства й залишити нас без культурної спадщини.      Тож ми  стали надійним тилом для героїв, що стоять на варті нашої незалежності та спокою.                              

Мої 1000 днів війни пронизані перемогою сили єдності та взаємної підтримки в боротьбі з труднощами. Цей час вдало ілюструє те, наскільки важливо об’єднатися заради спільної мети.

Яскравим прикладом гуртування є мій заклад освіти. Я допомагав у створенні оборонних споруд та  готували гарячі обіди для воїнів, які стали на захист Роменщини в перші дні неоголошеної  війни.

Ми з одногрупниками та майстрами виробничого навчання активно допомагали  виготовляти буржуйки, скоби для укріплення бліндажів. Значимим подарунком для бійців стала зарядна станція, спроєктована та зроблена  вмілими руками наших фахівців. Я намагався бути скрізь: долучався до плетіння маскувальних сіток та «кікімор», закупівлі продуктів харчування та виготовлення випічки, м’ясних та овочевих консервів для потреб збройних сил. Брав участь в організації збору коштів для адресної допомоги на придбання предметів військового спорядження, дронів, транспортних засобів для потреб військових.  

У підсумку зазначу, що кожен мій крок – це не просто виконання виробничого завдання, а вдячність Героям за ті промені надії, що розкраюють нічне небо запусками снарядів нашого гніву, розписують полотна помсти ворогу й малюють карту впевненого поступу в боротьбі за правду і свободу. Це вияв щирого патріотизму, непереможності силу духу та бажання бути корисним своїй країні. Це турбота про збереження життів захисників, розуміння цінності навіть найменшого поруху душі для досягнення великої мети – Перемоги.