Кушнір Поліна, група П-21, «Бобровицький фаховий коледж імені О.Майнової Національного університету біоресурсів і природокористування України»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Малюх Тетяна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року – дата, яка розділила моє життя на «до» і «після». З того дня все змінилося: звичайний ритм життя, стосунки з близькими та навіть власне сприйняття світу. Пам’ятаю той ранок, коли  пролунали перші вибухи. Тоді я ще не усвідомлювала, що це буде тривати так довго, що війна стане частиною мого щоденного життя.

З перших днів війни мій тато пішов до військкомату, щоб стати добровольцем та піти захищати нашу країну. Але через хворе серце його не прийняли. Тоді  ми зрозуміли, що не можемо просто сидіти, склавши руки.

Нашим пріоритетом стало допомагати тим, хто цього потребує. Мама та я готували їжу, яку згодом тато відвозив військовим.

А зрозумівши, що допомога потрібна не тільки тим військовим, які неподалік від нас, а й тим, хто знаходиться в гарячих точках, ми закупили велику кількість їжі, яка може довго зберігатись, теплий одяг та грілки, які згодом відправили по даній нам адресі. У квітні 2022 року внаслідок масових прильотів в Чернігові молода сім’я з дитиною втратила все нажите майно та вимушена була переїхати. Вони шукали будинок у нашому місті, але їм відмовляли. Порадившись, моя родина забрала їх до себе. Ми  дружно жили разом цілий місяць. Через деякий час вони знайшли собі оселю в Чернігові та переїхали туди. З ними ми й досі підтримуємо зв'язок, та запрошуємо до себе на свята. Для мене ці 1000 днів стали часом корінних змін у поглядах, цінностях та мріях.

Кожен день, прожитий у стані війни, - це подарунок. Я почала цінувати кожну мить, кожну розмову з близькими та кожну ніч, в яку я можу спокійно спати.

Війна зблизила людей та продемонструвала, як сильно їх може об’єднати спільна мета. Ми стали більш згуртовані та чутливі до чужого горя. Ніколи раніше ми так гостро не відчували цінність свободи. Зараз я розумію,що ми готові боротися за неї до кінця. Війна багато чому мене навчила. До прикладу, я можу зберігати спокій навіть у найскладніших ситуаціях, приймати швидкі рішення, а також надавати першу медичну допомогу собі та іншим. Після перемоги я бачу Україну ще сильнішою та процвітаючою країною, яка об’єднала людей, а також змінила цінності та пріоритети свого народу.

Перемога у війні може пришвидшити процес інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур, що відкриє багато нових можливостей для розвитку економіки та зміцненню безпеки.

Війна забрала в нас багато, але вона не змогла зламати наш дух. Українці - незламний народ. І я пишаюся тим, що є частиною цієї нації. Цей досвід зробив мене сильнішою, мудрішою і співчутливішою людиною. Я вірю, що кожен з нас, переживши це випробування, став кращою версією себе. Наша країна обов’язково відродиться з попелу. І нехай пам’ять про ці страшні дні назавжди залишиться в наших серцях, нагадуючи нам про важливість людського життя та цінність свободи.