Байстрюченко Олена, вчитель, Державний професійно-технічний заклад «Сумський центр професійно-технічної освіти з дизайну та сфери послуг»

«1000 днів війни. Мій шлях»

Страх, тотальне нерозуміння, неприйняття – і знову страх. Що далі? Питання залишаються без відповідей, а мозок у пошуку єдиного правильного рішення – ЖИТИ! …«Зелений» коридор під обстрілами і дорога в нікуди, надія на тихий прихисток, щоб перечекати… і жити далі, жити вдома,  жити і радіти, сміятися і мружитись проти сонечка, коли дивишся у небо: тихе, мирне небо. А вдома - 1000 днів безперервних новин, сумних звісток і подій, що змушують серце битися частіше.

Жити і не зупинятися ні на хвилину, продовжувати свою справу, або, навпаки, – починати нову.

Початок... Мій дебют як викладача припав саме на перший рік війни. Я не можу відповісти на питання: а як було «до»? Я просто роблю свою справу. Ту, яку люблю, якою дихаю, яка веде мене крізь цей важкий час. Мої учні живуть у таких самих умовах, і ми добре розуміємо стомлений погляд одне одного. Ми співчуваємо і підтримуємо, вчимося та створюємо. Ні, ми не звикли, ми  - та нація, що виборює своє для своїх.

Але попри ракетні обстріли та вибухи, блекаути, нестабільність мобільного зв’язку та інтернету ми вистояли ці непрості роки навчання.

Сотні написаних лекцій, десятки відзнятих відеоуроків, підготовка та відкриття фотовиставок. Участь у грантовому проєкті  «Фотоспадщина», у якому ми на весь світ прославили наше героїчне місто, наш північний форпост Суми, адже виставка проходила не лише вдома, а й за межами нашої країни.  

Ніколи не могла уявити, що буду проводити уроки, приймати іспити і захист дипломних робіт в укритті, радіти коротким смс «ок».

А ще –  кіт, який випадково потрапив у маршрутку і спав на єдиному вільному місці, а люди чемно стояли поряд і боялися дихати, щоб не сполохати солодкий котячий сон. Саме такі моменти дають сили! Далі… Далі знову безперервний шлях – ЖИТИ! Створювати і вигадувати щось цікавеньке для учнів. Змушувати їх радіти своїм досягненням і шукати себе. Так, себе. Щоб змінився світ, потрібно змінитися самому. Лише мрія і боротьба змушують рухатись вперед. Влітку мене прийняли в кандидати до Спілки фотохудожників України.  Одна мрія  «done». А ще – спілкування з випускниками у соціальних мережах, поради, підтримка і спогади про час, що провели разом у навчанні. Радію, що допомогла опанувати професію двом групам, радію коли телефонують і розповідають про життя «десь там», а після –  надсилають нові світлини з різних куточків нашої планети.

Радію, що продовжую працювати і не зраджувати собі. Готувати свіжий лекційний матеріал, цікаві проекти та завдання, навчатися у майстрів фотографії.

Навчання. Освітній процес безперервний, він продовжується і щороку зустрічаєш нові обличчя, а згодом становишся однією родиною, що пронизана любов’ю до творчості, жагою вдосконалення та саморозвитку. І приємно коли ця родина велика. І навіть тисячі кілометри не в змозі розділити сім’ю – ми єдині. У кожного свій шлях, і кожен йде своєю дорогою, витоки якої назавжди залишаються у серці. І куди б не вів наступний поворот – він неодмінно буде щасливий. Адже ці 1000 днів дали досвід, важкий досвід цінувати все! Любити більше, дивитися глибше, прагнути більшого і ніколи, чуєте, ніколи не переставати мріяти!