«Ми спали одягнені, щоб будь-якої миті могли схопити дитину і бігти в підвал»

Дуже важко було залишити дім та розлучатися за близькими людьми, але небезпека – поперед усього.

Я з чоловіком та донькою спали вдома. Ми прокинулись десь 05:30 ранку від вибухів. Тоді ми і зрозуміли, що почалась війна. Це було 24 лютого 2022 року.

Ми з Донецької області, з міста Бахмут, і в нас мала дитина. Тому ми розуміли, що нам треба їхати з міста. Нам було так страшно, що ми спали одягнені, щоб будь-якої миті могли схопити дитину і бігти в підвал. Дуже важко і боляче було зважитися на те, щоб залишити все і поїхати. А ще важче їхати у невідомість.

Війна позначилася дуже важко для нашої родини, тому що нам, нашим рідним і близьким – всім довелося залишити свої будинки і квартири і виїхати в різні міста та країни.

У від’їзді ми отримували гуманітарну допомогу. Перші дві гумдопомоги, в які ми потрапили, далися нам дуже важко, тому що ми стояли в черзі 5 годин з маленькою дитиною, а це був березень. Але потім доводилося шукати анкети для отримання допомоги і приходити в потрібний день і в потрібний час. І як виявляється, зовсім чужі люди більше допомагають ніж знайомі.

Мій чоловік шахтар, я працювала на залізничному вокзалі, але війна внесла свої корективи, і ми змушені шукати нову роботу. Із старого життя у нас залишилися ключі від дому…