У 2014 році я жила у місті Донецьк, у 2022 році з початком війни я опинилася на хуторі поблизу Диканьки в Полтавській області.

Ні, шоку в мене ніякого не було, а була боротьба за елементарне виживання і з комплексом вини перед своїми малими дітьми, які втратили дитинство у своєму рідному домі. Я втратила чоловіка, і діти живуть без тата.

Втратила роботу і можливість гідно жити.

Я викладала історію і право до першої війни, працювала в освіті. Професію змінювати не планую. Також у мене немає ніяких речей-символів війни. Намагаюся не робити культу з трагедії…