Савчук Вікторія, учениця 11 класу Костопільського ліцею №2 Костопільської міської ради Рівненського району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Киріша Ірина Пилипівна

Чому бути українкою - це моя суперсила

Кожна дія, яку ми робимо зараз, вже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, сказати: немає грошей, немає бажання… А можна засукати рукави і вже зараз починати плекати своє майбутнє!

  Кузьма Скрябін

Чи замислювалися ви колись над питанням: «Хто я?». Можливо звучить абсурдно, адже зрозуміло, що в першу чергу кожен із нас відповість: «Звісно ж, людина!». Ну це легко. Але чи знаєте для чого ви прийшли в цей світ і яке істинне покликання кожного із нас? Погодьтеся – тут складніше.

До повномасштабного вторгнення я вважала себе «маленькою людиною», яка тихенько жила у своїй зоні комфорту й постійно задавалася філософськими питаннями аби хоч трохи зрозуміти сенс життя. Після 24 лютого все кардинально змінилося. Спочатку – страх, сльози, внутрішні конфлікти...

Масові збирання гуманітарної допомоги й питання «Як ти?» стали частиною життя кожного із нас. Саме в той період відбувся потужний «ляпас» по національній свідомості українців й почали пригадуватися жахливі події минулого, виною яких стала Росія.

Моя мама родом із невеличкого селища, що на Черкащині. Для мене це місце особливе. Ще з дитинства я завжди з трепетом чекала поїздки до бабусі та дідуся в село, адже в нас є сімейна традиція – відвідувати Чернечу гору, серце українського народу. Незважаючи на те, що мені доводилося побувати там більше двадцяти разів – якась невідома сила постійно тягнула мою душу до Великого Кобзаря.

Іноді здається, що я дивлюсь його поглядом на широкий Дніпро, кручі і серце палає від несамовитої  любові до рідних земель. Насправді неможливо втримати сльози в цей момент, я дуже часто питаю себе: «Чому ж ми, українці, маємо виборювати століттями свою незалежність і коли порвуться ворожі кайдани?». Безумовно, кожен з нас повинен докладати всі зусилля для перемоги.

Свідомі громадяни розуміють, що не буває маленького донату чи зайвого пакету гуманітарної допомоги. Ми – сім’я, яку хочуть розтерзати, розкидати по різним куткам світу. А чого прагнуть наші люди? Звісно ж – миру та перемоги.

Наша Батьківщина має багату культурну спадщину. Мені імпонують слова Едуарда Ерріо: «Культура - це те, що залишається, коли все інше забуто». Також це не тільки традиції минулого, але й платформа для вираження сучасних ідей та створення чогось нового. Я обожнюю відвідувати українські виставки і концерти, адже це мені вкотре нагадує про мою суперсилу та унікальність.

Я вважаю, що це чудова підтримка рідної культури, адже навіть ще 3 роки тому наш народ глобально споживав російський контент. Після повномасштабного вторгнення інформація в будь-якому вигляді має надзвичайно вагомий вплив на перебіг війни, тому кожен із нас повинен докладати максимум зусиль «від себе» щоб популяризувати українську мову, музику й контент загалом.

Я щиро пишаюся військовими, волонтерами, лікарями – людьми, які не покладаючи рук наближають нас до довгоочікуваної  перемоги. Вони стоять на варті спокою та миру - разом з незламністю та витривалістю  несуть у серці патріотизм, добро та чесність, що змушує усіх людей з повагою ставитися до них.

У свою чергу я теж намагаюся не бути осторонь і прагну допомагати своїй країні. Дуже цікавий досвід мені пощастило отримати коли минулого року разом із однокласниками брали участь у виготовленні окопних свічок для військових ЗСУ. Підтримка в темну пору доби –це гаряче полум’я наших сердець для українських захисників. Також благодійні концерти, акції, поширення важливої інформації – це стало частиною мого життя.

Якщо в мене хтось спитає: «В чому твоя суперсила?», я відповім: «У міцному дусі свого народу». Споконвіків Україна виборювала місце під сонцем, тому в генетичному коді нації невід’ємною рисою були хоробрість, незламність та єдність. Я вірю, що тільки спільно діючи разом ми здолаємо лютого ворога. Українці –  міцний духом народ і скільки б нас не намагалися знищити, наша держава вистоїть. Слава Україні!