Дар’я Анатоліївна з чоловіком  і дитиною виїхала з Мелітополя зранку 24 лютого, бо вночі в місто ввійшли окупанти. Зараз Дар’я з рідними знаходиться в Запоріжжі, але все рівно не відчуває себе в безпеці, бо поряд бувають «прильоти»

Мені 27 років. Я інвалід третьої групи. У мене є чоловік і дворічна дитина. Ми виїхали з Мелітополя в Запоріжжя 24 лютого. 

Наш будинок у Мелітополі знаходиться на першій вулиці, тому ми ще вночі побачили, як у місто зайшли ворожі танки. Вирішили відразу збиратися і їхати. Мама залишилася. Від неї ми дізналися, що під час перших бомбардувань постраждав наш будинок і сусідні. Я дуже хвилююся за маму. Важко змиритися з тим, що не можу поїхати до неї. І за брата переймаюся. Він несе службу на передовій. 

Коли виїжджали, блок-постів ще не було. Єдиною проблемою став великий потік автомобілів. Ми зупинилися в Запоріжжі, але не знали, як краще вчинити: залишитися чи поїхати далі. На місяць з’їздили в Дніпро і повернулися. У нас є кішка, яку ми всюди возимо з собою. Вона витримує всі поїздки.

В Запоріжжі війна нас також наздогнала.

Ми живемо біля підприємства Мотор Січ. По ньому були «прильоти», а в нашому будинку вилетіли вікна. Ми винаймаємо квартиру. Оплата орендованого житла обходиться дорого. Чоловік підробляє, але роботи дуже мало. 

Стрес, звісно, присутній, але вже трішки легше. Допомагають заспокійливі таблетки. Заради дитини потрібно себе опановувати. 

Я дуже сподіваюся, що навесні війна закінчиться нашою перемогою. У нас буде щасливе майбутнє, будемо поруч з рідними, матимемо роботу. Головне, щоб усі були живі й здорові.