«Ми з онучкою молилися – і сталося диво!»

Коли для вас почалася війна на Донбасі? Розкажіть про цей день.

Вона почалася тоді, коли і для всіх. Але по-справжньому відчути довелося влітку 2014 року, коли почали рухатися військові дії зі Слов’янська в наш бік, коли зайняли наше місто, і там була конкретна стрілянина і, загалом, страшно, що відбувалося.

Онучці не було ще чотирьох років, малесенька. У кімнаті жарко, літо, вікна відчинені – усе, що говорять під вікнами, чутно. А під вікнами в мене стояли купа машин, купа солдатів, які готувалися відстрілюватися.

Я розуміла, що якщо бій, який у центрі був, зараз активно перейде сюди, то нам буде непереливки. Вікна великі, одне вікно на подвір’я виходить, інше вікно – на центральну дорогу, і осколки будуть летіти, і все це буде розбите. По суті справи, усюди вікна, ховатися ніде, у ванній теж вікно, теж виходить сюди.

Вікна відкриті, і чутно розмову, яка просто під вікнами. Під’їхала ще одна машина, хтось вийшов і каже: «Що ви тут розсілися? Піднімаємося і їдемо із цього місця далі». Зрозуміло, у напрямку до Горлівки. І я чую шум, двері машин ляскають, і всі поїхали. Це було просто Боже чудо. Був такий момент дуже важкий.

А в місті, звичайно, в центрі, усе побите, усе зруйноване, згорів наш виконком.

Які зміни принесла війна у ваше життя?

І ще було дуже важко, коли в перший рік, у 2015 році, була перша зима військова, перебили водовід – і лютий ми були без опалення. Воду питну нам підвозили, а опалення не було. Цілий місяць довелося бути в холоді, на кухні градусник показував +3, а в кімнаті цілий день включений був масляний обігрівач і до 11-12, 14 максимум градусів можна було обігріти. Спали одягнені, із сином в одній кімнаті спали. Помитися практично не можна було – холодно було дуже. Згадувати дуже важко. Але, слава Богу, пережили.