Вже не в перший раз родині Оксани Шкодіної доводиться збиратися та кудись бігти від війни – перший досвід був ще у 2014-му. 

Ми були вдома. О пів на п’яту ранку мене розбудив чоловік, який сказав, що почалася війна. Ми почули вибухи у Краматорську, я почала будити дитину і збирати її.

Коли ми вперше почули літак, сидячи у під’їзді, у голові крутилася одна думка: «Тільки не стріляйте!»… Але вони все одно стріляли.

Ми евакуювалися наприкінці березня. Було дуже важко знайти житло, а також - пальне. Був випадок, коли ми штовхали авто до заправки. Шоку не було, бо це вже вдруге для нашої родини. У 2014 році ми уже таке пережили, коли евакуювалися з Авдіївки. Ми просто робили музику в авто гучніше, щоб дитина не лякалася. Тобто ми були вже навчені, і мали вдома все необхідне для швидкої евакуації.

Ми живемо всі разом, забрали до себе маму та кота. На жаль, я не маю роботи. До війни я працювала старшим касиром у супермаркеті. У майбутньому буду працювати, де візьмуть, бо зараз важко знайти роботу.