Доброновська Олена, 9 клас, Вербівський ліцей Балаклійської міської ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Проценко Надія Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни з агресором - це тисяча ночей, коли безнадійно торкається серце, і тисяча днів, коли радість за наші перемоги змушує тебе вчитися і працювати, щоб наша країна стала сильнішою. Це тисяча днів боротьби, втрат і надії. У кожного з нас своя історія, свій шлях, що змінився під впливом цих трагічних подій. Для мене, моєї родини, земляків була важка ніч окупації, яка тривала шість довгих місяців. Кулеметні та автоматні черги, вибухи, літаки, перші поранені, перші померлі.

Психологічний тиск набирав обертів. На душі ставало моторошно і страх сковував усіх. Але в душі жевріла надія на краще.

Потім було звільнення - сонячний вибух радості зі слізьми у втомлених очах. Ми радо зустрічали наших визволителів.  Ми знову вільні, господарі на рідній землі! Почалась відбудова зруйнованого, постраждалого від вибухів. Новий міст на Вербівку, по-новому засклені вікна, відремонтовані дахи вцілілих будинків.

Шкода, зруйнована майже вщент, красива наша школа так і не діждалася до сих пір своїх учнів, педагогів. Та я вірю в її відродження, у веселе щебетання дітей у світлих просторах її коридорах.

Я дуже сумую за тими днями, коли ми ходили до школи, а не навчалися дома - дистанційно. Багато того звичайного і звичного набуло сьогодні іншого значення. Я зрозуміла, наскільки важливе і могутня українське слово, наша природа, рідна хата, батьківська турбота і материнська теплота, підтримка наших хлопців ЗСУ.

Попри всі незручності, нові вистави показує разом з нами наша шкільна бібліотекарка та ентузіастка театральної справи Ольга Яківна Голуб.

Ми перевтілюємося в образи звірів і птахів, знаходимо шляхи до образів народного вертепного театру. Ми оживаємо… Жваві, цікаві розповіді, свіжі враження брата-студента, який останні три роки вчився дистанційно у школі і вступив у цьому році до університету на денну форму навчання, внесли новий струмінь у моє повсякдення.

Настала ще одна осінь - пора підсумків і кроків на шляху навчання, осягнення, пізнання життя. Я нині дев'ятикласниця. Війна продовжується. Гинуть люди, руйнуються міста і села від російських ракет, дронів, бомб… Часто виють сирени. Усе це тривожить серце, гнітить душу. Та я вірю у близький мир, перемогу ЗСУ і світле майбутнє разом зі своїми друзями - ровесниками, з усім народом незламної України.

Сподіваюся, що тисяча днів війни - це лише виклик долі, це час наших змін і віри в себе, в людей, країну. Я знаю, що ми обов’язково переможемо ворога, і здійснимо крок у нове і світле майбутнє.

І тоді :

Осінні квіти в хату занесу.

Їх цвіт останній буде веселити.

Нічого в світі більше не прошу:

Щоб нам і квітами в мирі жити.