Ми залишилися без батька/чоловіка і без домівки. Ми психологічно зламані. Я була вдома, син у садочку, чоловік на роботі. Він подзвонив і наказав терміново виїхати до Покровська до родичів і не чекати на нього. Я забрала дитину з садочка і поїхала власним авто в область. Через деякий час у той садок прилетіло.

Діти змалку росли в стані війни, тривоги, укриття - тому й пояснювати їм майже не було чого. Вони просто жили в цьому від самого початку. Найстрашнішим було дізнатися про зникнення чоловіка - а потім сказати про це дітям.

Ми перестали спілкуватися з людьми і навіть між собою. Нічого не приносило радості. Коштів не вистачає майже на все - багато в чому собі відмовляємо. Ми намагаємося триматися, хоча кожен день дається нам непросто.