Кобченко Діана

9-а клас, Купʼянський ліцей N.1 Купʼянської міської ради Харьківської області

Вчителька, що надихнула на написання – Фіфілова Галина Євгенівна

Війна. Моя історія

Війна – це слово, яке викликає багато емоцій, спогадів і роздумів. Будь-які бойові дії приносять страх, руйнацію, втрати та біль. Війна перетворює нормальне, звичайне життя в сувору боротьбу за виживання. Війна – це не лише історія втрат і страждань, але й історія надії та зміни людських цінностей.

Моя історія війни про те, як ми виживали, як втрачали близьких, як вимушені були залишити свій дім та родину в пошуках безпеки,

це розповідь про те, як ці події вплинули на моє життя та життя моєї родини, це спроба розповісти про всі виклики війни, які постали перед нами.

Усе своє життя я чула про війну лише з книжок, фільмів або розповідей тих, хто пережив, не замислюючись, що така дійсність можлива в ХХІ столітті в мирній Україні.

24 лютого 2022 року я була з родиною у Куп'янську. Жила, навчалася у ліцеї. Зранку, орієнтовно о 5:00, моя сусідка розбудила нас зі словами: «Почалася війна…».

Емоції, які я відчувала, важко передати словами. Перші декілька годин не відчувала і не розуміла нічого через шок, який пронизував моє тіло. Ми не розуміли, що треба робити в таких випадках. Одразу зателефонували родичам, дізналися про них та повідомили, що з нами все добре. Першу добу ми провели вдома, сподіваючись, що ось-ось – і все закінчиться, ми повернемося до звичного життя…

Тривалий час сиділи по домівках, у коридорі, з телефонами у руках та читали новини з усіх джерел, телеграм-каналів, до яких могли доєднатися. Раділи, що чули лише поодинокі вибухи і з болем у серці співчували мешканцям, які перші відчули місію «асвабодітєлєй», носів «руского мира». Одразу же виникла проблема купити їжу, паливо, ліки. Цілодобово по дорозі – величезна черга машин, яка рухалася в невідомість, рятуючи себе і дітей від навали ворогів.

У перший тиждень війни всі зрозуміли, що життя перетворилось на «до» та «після». Саме тоді я вдаюся до серйозних кроків у своєму житті, приймаємо рішення виїхати з окупації, залишити країну.

Нас радо прийняла та надала прихисток, роботу, можливість продовжувати навчання Німеччина.

Так й минув рік мого дорослого життя в невеликому містечку на сході Німеччини в прекрасній родині, де швидко опанувала німецьку мову та допомагала літнім людям по господарству.

Проте серце підказувало, що в моїх жилах тече українська кров. Усім серцем відчуваю себе українкою…

Після повернення додому я нарешті побачилась зі своєю роднею. Емоції щастя переповнювали всю родину.

Незважаючи на те, що війна розкидала нас, батько пішов до лав ЗСУ, ми стали ще міцніші, всіляко допомагаємо йому та його побратимам;

мама перекфалікувалася і стала працювати перекладачем для ВВС, де висвітлює всі події та інформує світ про трагедію, яку переживає український народ.

Отже, ця історія про те, як війна змінює не лише зовнішні реалії, а й душу людини, світогляд, цінності, про те, як навчитися жити і виживати в умовах небезпеки. Так, я дійсно змінилася, стала сильнішою, знайшла в собі сили, про які, навіть, не підозрювала.

Моя історія війни – це спогади про дружбу і підтримку у найбільш скрутні миті, про любов до рідних і бажання миру для майбутніх поколінь. Це історія, яка завжди, залишатиметься частиною мене, нагадуючи про те, що найважливіше – це зберегти людяність і співчуття в будь-яких обставинах, незважаючи на всі випробування війни.

Я вірю, що наша перемога буде якомога швидше.

Слава Україні! Героям Слава!