Оанца Дар’я, учениця 10-А класу Веселівського ОКЗЗСО І-ІІІ ступенів №2
Вчитель, що надихнув на написання есе — Нагорна Тетяна Леонідівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Війна — це страшна реальність і, на жаль, наше сьогодення. Для кожного з нас та особисто для мене ці 1000 днів війни стали перевіркою своєї стійкості і змоги адаптування до нового.

Мій емоційний стан в перші дні війни був такий самий, як у більшості людей. Але вже ж таки я розповім вам про свій шлях.

Двадцять третього лютого нічого не віщувало біди. Як і всі шкільні заклади, ми вітали наших хлопців. Ходили по школі, в їдальню, чули шкільний дзвоник. Ми розважалися, сміялися і не цінували ці емоції. Адже для нас це було повсякденністю. Я була звичайнісінькою ученицею, яка, на прикрість, навіть не замислювалась про своє майбутнє.

Наступного ранку ми не пішли до школи. Всі соціальні мережі, телеканали «гуділи» новинами. 24 лютого 2022 року в моїй країні розпочалась війна…

В перші дні ми нічого не розуміли і намагалися вести звичайний спосіб життя, але тривожність, новини охопили моє життя. Важливо було зберігати спокій, але надалі страх брав своє.

Я зі своєю сім’єю спали у верхньому одязі, тримаючи біля себе «тривожну» валізку, здригались від кожного звуку.

Перші місяці наша родина спала гуртом, тому що не було світла. Кожен наступний день проходив однаково, зі страхом та переживанням за себе, рідних, друзів, країну.

Поки був Інтернет, ми зідзвонювалися з родичами з інших міст і розуміли, що у них також не все добре.

В сільському магазині зменшувалась кількість продовольчих товарів. Ми стали їздити до найближчого селища, щоб купити продукти і заодно «розвіятись».

Ближче до літа все стабілізувалось, стало більш-менш спокійно на душі. Але дедалі частіше почав зникати зв’язок, інтернет. З однієї сторони це було невеличким плюсом для нас, адже було багато спілкування наживо, та ми могли морально відпочити від новин. А з іншої — це не було позитивно, адже війна — горе.

Влітку нам встановили комендантську годину, адже кожного дня по селищу все більше почало їздити ворожих автівок.

Та на диво нам не було лячно. Ми з друзями стали прогулюватись по селищу, співаючи українські пісні. Частіше почали носити і використовувати українську символіку. Для нас це був свій невеличкий протест, про який знали тільки ми.

Протягом цих днів я бачила силу духу кожного з односельців, але деякі люди показали свою сутність. Кожен сам обирав, як проживати цю війну, декому не подобалася позиція іншого, і на фоні цього відбувалися конфлікти.

Війна навчила мене цінувати такі речі, як сміх, спілкування з друзями, рідними. Я кожного дня дивуюсь нашій стійкості та сміливості. Не дивлячись на труднощі, ми продовжуємо жити. Я зрозуміла, що кожен наш день — це прояв незламності.

Неможливо не згадувати про наших військових. Кожен день вони борються за нашу свободу та показують свій героїзм. Вони завжди будуть надихати нас.

З часом наша родина вирішила виїхати з окупації. Нам дуже важко далось це рішення, адже лишати домівку і рідних було складно. Виїжджати нам було нелегко. Ми провели на блокпості два дні, допоки нас не випустили до Запоріжжя.

Вже ввечері, їдучи містом, я із сестрою дивувались українським прапорам та дитячим патріотичним малюнкам, адже ми від цього відвикли. Ми фотографували кожну українську символіку. Я не знаю, як це пояснити, але, в'їхавши в місто, відчувся той самий смак свободи.

Невдовзі ми почали скуповувати все з патріотичними надписами та візерунками. Порівнюючи з селом, в місті було дуже гучно: постійні сирени, спускатися в укриття посеред ночі, зруйновані будинки.

Ніколи не подумала б, що буду бачити все це на власні очі. Але такі реалії сучасного життя. З часом ми звикли до сирен, відключення світла, постійних вибухів.

Час почав летіти, я з сестрою продовжили навчатися, мама працювати. Все, як раніше, але вже не в тому місці, не з тими людьми, не з тими цінностями, пріоритетами та міркуваннями. Все, наче як і було, але вже в новому житті.

Це був важкий, але й водночас дуже важливий досвід. Я вірю, що ми переможемо всі перешкоди, негаразди та вистроїмо світле майбутнє.