Юля з сином пережили всі жахи війни в окупованому Маріуполі, поховали багатьох друзів і знайомих. За відсутності зв’язку вони не знали, що діється в країні

Я з Маріуполя, є син, мені 44 роки.

Я знаходилася у свого друга в квартирі, коли мені зателефонував син з Києва і розповів, що почалася війна. Ми трохи запаслися їжею і думали, що це якось минеться - що полякають, і все.

Шокувало, що з квітучого міста нічого не залишилося - це тепер просто мертве місто. Люди, які не були схожі на людей. Нам було дуже страшно. Ми просто були відрізані від світу, не розуміли, що діється в країні, що в Києві, бо не було зв’язку. Не було ні світла, ні опалення. Ми випили всю воду з труб, їли консервацію з сусідами.

Ми втратили друзів, знайомих - вони загинули. Ми бачили трупи на вулицях, ховались від обстрілів – пережили всі труднощі, які були в Маріуполі.

Ми виїжджали з Маріуполя 21 березня, коли та частина міста, де ми жили, вже була окупована. Спочатку поїхали до кумів у селище Юріївка, а у бік Запоріжжя вирушили 9 квітня. На блокпостах нас обшукували, перевіряли машину. Але врешті-решт пропускали.

Я своїх тварин залишила у батьків. У них вціліла хата, і вони побоялися її кидати.

Зараз ми у Києві. Я перукар, потихеньку працюю. Мені здається, я все ще не позбулася наслідків стресу. Поки не чути цих небезпечних звуків - наче нормально, але коли прилітає… Бо у Києві теж небезпечно, і я розумію, що нічого не подолала.

Війна закінчиться тільки нашою перемогою. Думаю, переможемо тоді, коли нам більше даватимуть зброї.

Своє майбутнє бачу хорошим, радісним. У щасливій і мирній країні, з нормальним президентом як зараз, і однозначно - з українським Маріуполем. Я вірю, що всі наші території до 1991 року будуть у складі нашої країни.