Аліна переховувалась у підвалі, поки Охтирку сильно обстрілювали. Коли там стало спокійніше, вона забрала до себе родичів з деокупованого Куп’янська

Мої батьки і сестра мешкали в Куп’янську, а я з чоловіком переїхала в Охтирку. Мій чоловік військовий, дітей у нас ще немає. Мені 20 років.

24 лютого мені зателефонувала подруга з Харкова і сказала що Харків обстрілюють: почалася війна. Я не повірила - почала телефонувати чоловікові, але в нього не було зв’язку. Я побачила вибухи по військовій частині. Люди бігали, кричали. Ми не знали, куди діватися, зрештою сховались у підвалі. Потім зателефонував чоловік. 

Ми не відчули гуманітарної катастрофи, дякуючи хорошим людям. Мені допомагали, волонтери привозили їжу.

Мене шокували ті російські пілоти, які сиділи в літаках. Їм хватило совісті пускати ракети у жилі дома! І коли у нас на Дачному дитячий садок обстріляли - оце мене шокувало.

Мої рідні зараз зі мною. Я їх забрала, коли звільнили Куп’янськ: він сім місяців був окупований.

До війни я працювала, зараз втратила роботу.

Я чекаю перемоги. Не думаю, коли це станеться, - просто чекаю і сподіваюсь, що скоро. Хочу, щоб чоловік повернувся додому з війни.