Мені 68 років. Маю дружину, сина, доньку, внуків, тестя. Ми жили у Краматорську. 24 лютого прокинулися від звуків вибухів: росіяни вдарили по аеродрому, трішки зачепили місто. Ніколи не міг подумати, що люди можуть таке коїти. Хоча важко назвати людьми тих, хто руйнує населені пункти і вбиває їхніх жителів. 

Дружина з донькою виїхали в Полтаву першого квітня. А ми – п’ятого. Згодом донька з онуками поїхала в Норвегію. Вони досі там. Нас з дружиною не радує те, що рідні так далеко. Добре, що є відеозв’язок. 

У Полтаві нам допомагає місцева адміністрація і Фонд Ріната Ахметова. А сьомого грудня минулого року я звертався по допомогу у фонд Карітас. 

Я зараз у Краматорську: приїхав подивитися на будинок тестя та квартири доньки й сина. Поки що все нормально. Хочеться спокійно дожити свій вік.