Кальніцький Артем, 9 клас
Кочубіївська гімназія Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Браславська Ольга Дмитрівна

Війна. Моя історія

Все, що відбувається зараз, все про що думається, про що мріється, я буду пам’ятати все життя.

Я вірив, що саме людяність є вершиною усіх цінностей. Але, нажаль, не усі розуміють, що головна цінність - життя. Нажаль, знайти себе нас змусила війна. Наша абсолютна єдність народилась у спротиві. Тепер кожен з нас бачить хто: друг, недруг, байдужий.

Я завжди знав про війну трохи більше, ніж моє оточення, - мій брат та батько військові. Вже на початку лютого батьки заговорили про те, що можливо повномасштабне вторгнення. Не те щоб ми докладно обговорювали, як діяти у певних ситуаціях, але це постійно було в мене в голові. Останній тиждень перед війною в мене взагалі був неспокійний стан, але я намагався не зважати, будував якісь плани. Та ранок 24 лютого почався з того, що бомбардують Київ, Харків, Одесу…

Біля 5 години ранку, ми прокинулися від гучних ударів, які були неподалік від нас. Включивши ТВ, ми зрозуміли, що відбулося повномаштабне вторгнення на територію України. Почали дзвонити телефони наших родичів, та розпитувати як ми. Подзвонив старший брат, та повідомив, що почалася війна, і прохав батьків, щоб вивезли мене в більш безпечне місце.

З перших днів війни я почав більше спілкуватися по телефону, і дізнаватися як справи в моїх рідних. Почав часто дивитись новини, Де? Що? Як відбувається в Україні? Так минали мої дні і тижні Я надіюсь, що це все скоро закінчиться та все буде добре. Коли закінчиться війна..., а вона неодмінно закінчиться. Коли ми перестанемо смикатися від звуків. Коли це все стане сном. Коли міста знову стануть зеленими. Коли...

Я ніколи не забуду, і не тому, що не зможу. Ні, я ніколи не забуду, бо не схочу. Я не забуду, якою ціною вкладався мир. Я не забуду. якою ціною ми будемо святкувати Незалежність, кожного року. Я не забуду про доброту. Я не забуду про людяність і про те, що дійсно варте...

Я надіюся, що кожен з нас оцінив життя, оцінив, які речі головні, а які другорядні. Оцінив, що людина - це головне.

Іноді запитуєш себе: невже людина народжується для війни? Мені не хочеться в це вірити. Навіщо народжуватися для руйнування? Людина приходить на цей світ, щоб пізнати його в любові, гармонії, творенні. Люди народжуються в любові і для любові, а війна противна людському розуму, як створення розумного і внутрішньо сильного та красивого. Але тут не можна не сказати про те, що війна багатолика: для одних вона є шляхом до слави, для інших - це боротьба за свободу і загальне благополуччя, для когось - це справа принципу...

Війна - це подія, яку треба не тільки пережити, але й осмислити. Вона не тільки руйнує, але часто веде до згуртування народу, до емоційного, культурного, морального, етичного сплеску. Вона об’єднує людей у єдиному пориві проти спільного ворога.

Іноді запитуєш себе: «Навіщо ці війни?». Я не знаходжу сенсу в цих війнах,. Жахливо те, що всі заплющують очі на «витівки злісного агресора» і не хочуть вступати з ним у боротьбу. Я думаю, благополуччя країни потрібно оцінювати не тільки по зростанню економіки і курсу валюти, а й по «моральному» здоров’ю людей. Нормальна розсудлива людина ніколи не підніме зброю проти себе подібних і не візьме участь у війні .

І над цими глобальними катаклізмами хтось стоїть, комусь не йметься все захопити, підпорядкувати собі, володіти. На жаль, війни роблять не народи, а лише окремі постаті.

Моя Україна не любить війн, вона не кривава. Це дуже добре, нехай хоч матері наші спокійно сплять. Але і такою терплячою теж не можна бути…

Я знаю, що за заходом має бути схід. А яким він буде, чи теплим і лагідним, чи жорстоким та кривавим, залежить від нас. І народжується відчуття: не треба більше війни. НІКОЛИ!

А що людині … Людині обов’язково потрібно, щоб її любили! Щоб перед сном хтось обов’язково сказав: «Добраніч» , а вранці – «Добрий ранок». Щоб хтось обіймав і говорив: «Все буде добре, я з тобою!» Кому б хотілося написати першому « Я вдома»! Хто б дбав про неї і казав: «Одягайся тепліше». І про кого б теж дуже хотілося піклуватися і думати. Хто б завжди торкався своїми думками. І чекав! Цінуйте і любіть таких людей.