Я з міста Дружківка. Працювала в школі. Зараз також працюю, але дистанційно. Звичайно, так набагато важче. Раніше їздила на роботу, а тепер навчаємо дітей через екран. Багато що заважає зараз працювати і жити. Звичайно, важко і страшно, бо війна.

В перший день з роботи подзвонили і сказали, що приходити не треба. Потім цілий місяць не було навчання в школі. Ніхто нічого не розумів, дуже тяжкий стан був у всіх людей.

Не було світла, води. Харчі були свої, а потім гуманітарку давали. А ліки певний час не можна було в аптеках знайти, і вдома вони закінчилися. Це тривало не дуже довго, але були проблеми.

Сам початок війни шокував. Неможливо було сприйняти, що це взагалі може бути. А потім були шокуючі моменти, коли ми дізнавалися, що якийсь будинок обстріляли і люди загинули. Звичайно, всіх людей жаль. Навіть у голові не вкладається, що це все відбувається з нами.

Дуже добре, що надають гуманітарку. Раніше люди не так багато спілкувалися, а тепер - то ти комусь допоможеш, то тобі допоможуть, бо треба якось виживати. І таких моментів дуже багато.

Дехто з моїх рідних залишився в місті, а декому довелося виїхати. Усім важко.

Щоб не піддаватися стресу, стараюсь щоденно робити свою роботу, якісь побутові справи: їжу готувати, прибирати. Зосереджуюсь на цьому. Намагаюсь менше дивитися новини, бо там багато фейків. 

Після війни хочеться зустрітися зі своїми родичами, з якими давно не бачились. Звісно, хочеться, щоб усі вижили і все було добре. Ми обов’язково все відбудуємо. Головне – здоров'я всім, і скоріше зустрітися з близькими.