У мене є сім’я та діти. В перший день війни я за них злякалась, В нашому районі час від часу відбуваються обстріли, що робить життя дуже тривожним і непередбачуваним. Часто не було світла. Також не було продуктів, але допомогу привозили. 

Ми не виїжджали, залишалися вдома. Морально все це витримати допомагають друзі. Щодня я боюсь за життя близьких та рідних. 

Що буде далі - не знаю. День прожили - і слава Богу. Сподіваюсь, що закінчиться війна. Я чекаю онуків. Хочу, щоб місто надалі процвітало.