Колодич Дарина, 9 клас, Познанський ліцей Березівської сільської ради Сарненського району

Вчитель, що надихнув на написання есе - Колодич Олена Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Україна… Моя рідна Батьківщина… Мій край… Моя земля… Земля, сплюндрована ворогами… Ось уже 1000 днів війни страшної, жорстокої, безжальної. Мені здається, що я сплю. Ось прокинуся. Розплющу очі, і… . Та ні, я прокидаюся від пронизливих звуків сирен повітряної тривоги. Усе це правда. Це не сон… Моя Батьківщина у вогні, у болях, у стражданнях. Вона пройшла вже довгий і важкий шлях війни, і кожен день – це новий виклик та боротьба за свободу, незалежність, за право на мирне життя.

1000 днів війни – це 1000 днів, коли ми стикаємося з болем і втратами, з надіями і страхами. Але що це означає для кожного з нас особисто? Як війна змінює нас і наші долі? Долі мільйонів людей.

Кожен із нас проходить свій шлях війни. Пам’ятаю, як усе починалося: невизначеність і страх за рідних та близьких. Війна увірвалася в життя мого народу з такою силою, що все, що було до неї, здавалося минулим життям. Вона змусила мене переосмислити моє місце в світі. Я кожен день спостерігала за подіями, які відбувалися в моїй країні, в моєму селі та і в моєму житті в цілому. Я бачила людей, які допомагали матеріально: грошима, продуктами та психологічно. Вони підтримували тих, хто впадав у відчай, годували голодних, одягали роздягнених, рятували поранених та людей, які опинилися під завалами… Ці люди  - волонтери.

З часом я зрозуміла, що не можу залишатися осторонь. Спостерігаючи  за усім, що відбувалося навкруг мене, я вирішила разом зі своїми товаришами допомагати.

Це була наша маленька волонтерська допомога військовим, які знаходяться у нашому селі та односельчанам, які, не жаліючи свого життя, пішли захищати свою Вітчизну. Збір коштів для випускника нашого ліцею на прилад нічного бачення, продуктів харчування та одягу для тих, хто залишився без даху над головою, це плетіння маскувальних сіток, виготовлення окопних свічок.

Кожен мій день був сповнений прагненням допомогти тим, хто постраждав від війни, тим, хто нас захищає та віддає своє життя за мирне небо над головою.

Я знаю:  прийде час – війна скінчиться.

Та не вернути вже назад тих днів,

Коли у сім’ях всі щасливі лиця

Та жаль лиш тих, що не вернулися з війни…

Я прагну миру. Хто його не прагне?

Це цінність наша рідної землі

Наша країна просто бездоганна,

Хоч скільки руйнувань їй нанесли…

Моя мета – життя це цінувати,

Любити попри все і всіх сповна!

І поки ця війна буде тривати –

Молитись, щоб закінчилась вона…

Своє майбутнє бачу чистим, світлим,

І мирним – небо, і свята земля.

Скажу усім, скажу усьому світу:

 - Життя триває! І живу ще я!

1000 днів війни зробили особисто мене та й усіх нас сильнішими, навчили цінувати життя і пам’ятати про тих, хто віддав його заради нашого миру. Ми віримо в перемогу і продовжуємо жити, планувати, любити. Ця віра – основа нашої незламності. Нас об’єднує наша здатність не здаватися і не втрачати надії, навіть у найважчі часи.