Малашенко Віталій, УФМЛ КНУ імені Тараса Шевченка

Викладач, що надихнув на написання есе — Порало Наталя Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Перший день, 24 лютого. Сталось найстрашніше. Те, чого всі жахались і не уявляли себе учасниками цього жахливого сценарію. Перші миті після сну здавались звичайними, аж поки до мене не долинули звуки телефонної розмови з сусідньої кімнати. «Вибухи… Васильків.. Гостомель», — я почув лише уривки фраз, але їх уже було досить. У мозку немов стався вибух, системний збій, дисонанс: «Як? Як я можу бути тут і зараз?

Війна справді почалась чи це сон? Що буде далі?». Я абсолютно не був готовий до цього, як і мільйони українців.

Далі події розвивались по «звичайному» (якщо його можна так назвати) на той день сценарію: я з рідними поїхав з Києва, він вважався, як усім відомо, небезпечним місцем. Хоча місце, куди я тоді їхав, було чи не в рази небезпечніше: Канів, над яким нависла загроза атаки на ГЕС, і у якому, що очевидно, був слабший захист ППО.

Усі оточуючі мене люди, як і я сам, жили у дивному стані, який я досі не можу описати: багато несумісних і відчуттів, які змішалися в єдине ціле.

Відволікаючись на комп’ютерні ігри, соціальні мережі та новини, я намагався долати цей стан. Варто визнати, перший час мені вдавалось. Але мозок, різко вкинутий у стан стресу, який «увімкнув» режим «бий або біжи», підкорявся інстинктам, змушуючи бути на сторожі перед невидимою загрозою. Загрозою, перед якою звичайна людина безсила. Певне, так проходили перші місяці війни у всіх українців. З часом та сама тривожність почала... знижуватись? Чи вона підступно сховалась у тумані свідомості, набирала сили та готувала неочікуваний удар? Як хижий звір, блискала очима і вичікувала жертву, щоб напасти зненацька. Досі невідомо, але її присутність, навіть прихована, відчувається завжди.

Водночас відчувалось справжнє піднесення національного духу, єднання українців у боротьбі з ворогом. Люди підтримували одне одного усім, чим лише могли. Чи варто казати, що це відіграло значну роль на початку війни? Очевидно.

Ми продовжуємо боротьбу, незважаючи ні на що. Слава Україні!