Железняк Святослав, Юрківський ліцей Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Дідоренко Галина Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Уже довгих три роки триває вона. Скільки це може ще бути? Коли вгомониться цей російський кат? Такі риторичні запитання задає собі кожен українець, але відповіді на них немає. Як же хочеться, щоб ця війна закінчилася і наша ненька Україна перемогла.

Третій рік… До кожного ця війна дісталася, до всіх людей України і світу. Чому мовчить Європа? Чи їх це не стосується? Восьме липня удар по дітях в лікарні Охматдит. Це вже другий удар. Перший удар по них завдала хвороба, другий – росіяни. Хіба тут можна щось сказати? А скільки ударів ще було по інших лікарнях, школах, інститутах, університетах.

14 липня 2022 року, 10:45, центр Вінниці. Ракетний удар був цілеспрямований по мирному населенню. Постраждав Будинок офіцерів та навколишні будинки і магазини, в тому числі пологовий будинок. Загинуло дуже багато людей і дітей. Скільки це ще триватиме?

Над нашим село дуже часто пролітає багато ракет і шахедів. У нашому населеному пункті є два укриття, в яких люди можуть сховатися, але не у всіх така можливість є, то як їм вижити?

Під час кожної повітряної тривоги ми в нашому ліцеї спускаємося в укриття. Добре, що воно є. Але як же хочеться, щоб війна закінчилася і настав мир та перемога.

Учні нашого ліцею допомагають Збройним Силам України, підтримують їх, адже ми знаємо, що вони нас захищають. На останній дзвоник і перше вересня стояла скринька на збір для ЗСУ. Це була акція: «Замість квітів – донат на ЗСУ».

Кожного року ми організовуємо ярмарку на підтримку ЗСУ.

Напередодні різдвяно – новорічних, великодніх свят завжди передаємо нашим воїнам – захисникам подарунки, щоб вони також змогли відсвяткувати ці дні та відчути турботу про них.

Я навчаюся в 9 класі. Дуже хочу, щоб закінчилася війна. Я спочатку рахував скільки ракет і дронів пролітали над нашою хатою, а потім і збився. Одного разу їх було дуже багато, а наша ППО почала їх збивати. З трьох сторін збивали, над нами такий був гуркіт, що всі люди поналякувалися. В сусідньому селі одну ракету збили. Як ми всі раділи. Але це все відбувається майже кожного дня.

Раніше, як була тривога, я і багато інших людей ховалися у підвал, а зараз вже ні, бо всі вже звикли. Моєї бабусі сестра весь час молиться, щоб був мир і всі українці вижили.

З початком війни до нас у село приїхали люди - переселенці. Це ті українці, які найбільше відчули горе та війну. У нашому класі навчається дівчинка, яка приїхала з міста Вінниці після того, як рашисти завдали удар по її рідному місту. Як хочеться, щоб знову було мирне небо і спокійне дитинство. Щоб всім людям на земній планеті було добре жити. Щоб не було війн, страшних хвороб.

Всім миру і добра.