Мельник Юлія, 10 клас, Іванківський ліцей Іванківської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Процик Людмила Григорівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Перші дні війни ми розуміємо, що життя вже ніколи не буде таким, як колись. Війна – це битва за існування та майбутнє, а не тільки за територію. Кожен день стає випробуванням для кожного. Ми всі починаємо розуміти та цінувати кожну мить життя. Кожен день стає цінним.

Коли почалась війна, я була дуже налякана. Світ відчувався інакше, здавалося, наче все це сон, не справжнє, наче ось зараз я прокинусь і все знову буде, як раніше. Всі проблеми, які були до того, неначе перестають існувати.

Це той момент, коли ти починаєш переосмислювати себе і світ навколо. Ти не можеш відчувати себе в безпеці. Кожен день – це випробування емоційне та фізичне.

Коли над твоїм будинком літають ракети, воєнна техніка на дорогах, звуки сирени – страх стає постійним супутником. Кожен день було важко, хотілося плакати, але сил вже не було. Я відчувала себе спустошеною, хотілося знову вийти спокійно на вулицю, але було страшно. Єдиною моєю опорою тоді були батьки, які постійно були поруч та намагалися заспокоїти. Тоді я зрозуміла, що повинна бути сильною, як не для себе, так для рідних. Але не зважаючи на це, паніка все одно була зі мною.

Весь свій час я проводила з родиною. Я зрозуміла, що моя сім’я – це те, за що я готова боротися. Кожна розмова, сміх, момент з родиною давали надію, вселяли віру у майбутнє. Я почала більше приділяти увагу своїм хобі, щоб відволіктись від страшних новин щогодини. Кожен день проходив тяжко.

І коли моє місто звільнили наші захисники першого квітня, я відчула надію, надію на майбутнє та перемогу.

У цей момент ти розумієш, що якби не наша сила волі, надія, молитви, цього всього могло не бути. Коли ти бачиш, як ціла країна об'єднується в одну велику команду заради того, щоб почути заповітне «Перемога!». У такий важкий час люди готові допомагати один одному. Вони об'єднуються в одну родину та намагаються допомогти всім, чим тільки можливо. Вони готові кричати на весь світ, що ось ми є і ми не здаємось.

Кожен допомагає, чим може. Хтось воює на фронті, віддаючи своє життя за те, що любить. Хтось займається волонтерством, допомагаючи збирати кошти на техніку, продуктами, предметами першої необхідності. Хтось донатить на Збройні Сили. Всі ми намагаємось віддати свій вклад для перемоги.

За весь цей час я також намагалась допомогти та зробити свій внесок. Я намагалася продавати свої малюнки та відправляти кошти на Збройні Сили. Це дало мені можливість зрозуміти, що я також можу допомогти зберегти те, що я люблю.

Кожен українець кожного дня бореться за своє життя. Війна дала нам зрозуміти, що ми сильна нація, яка не збирається так легко здатися. Кожен з нас навчився цінувати кожну мить. Кожна дрібниця здається чимось особливим.

Війна дала нам можливість побачити світ по-новому. Всі ми змогли зустріти нових людей, за яких готові йти вперед, а когось ми втратили. Але, незважаючи на це, ми готові йти далі і створювати нове майбутнє для нашої країни. Майбутнє, де на нас чекає мир. Майбутнє, де всі ми будемо щасливі. Де ми зможемо не боятися за своє життя та рідних, не сидіти в підвалі або погребі під час повітряної тривоги. Коли рідні або друзі, які виїхали за кордон, нарешті зможуть повернутися до рідної домівки та відчути себе в безпеці у власній домівці. Де ми знову зможемо відзначати свята з салютами. Де ми зможемо всі разом одного дня вийти на вулицю та підняти синьо-жовті прапори та заспівати Гімн України. Але для цього ми повинні триматися та не падати духом.

Весь цей час наша країна показує себе сильною та незалежною державою, яка має майбутнє та готова його створювати самостійно.

Війна навчила нас співчувати іншим, бути добрішими один до одного, бути сильними та відкривати в людях найкращі риси. Війна завжди приносить за собою втрати та біль, але саме через це ми повинні не здаватися та йти вперед, знаходити світло навіть в найтемніші часи.