Малєєва Марія, 11 клас, комунальний заклад "Русько-Лозівський ліцей" Дергачівської міської ради Харківського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Павленко Олена Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Чорний ворон пролітає над будинком... Серце починає шалено стрибати від гучних помахів його крил. Страх сковує все тіло, складно поворухнути навіть пальцем. На мить стає краще — цей смертоносний птах сьогодні прилетів не по мою душу. Але ж він летить на інших людей! Тіло само по собі смикається, наче в конвульсіях, і контролювати це неможливо.

Відчуття вини викликає сльози: «Я жива, але сьогодні загинули інші люди». Так хочеться закритися в собі, аби не відчувати цього шаленого болю.

Я чую несамовитий лай вовків — треба бігти в свій маленький куточок надії та чекати. «Один, два, три… сто шість, сто сім, коли ж вони перестануть вити?»

Свічка майже догоріла, мороз починає легенько поколювати щоки.

Крізь темряву будинку та майже непомітне полум’я свічки легко розгледіти червоно-синіх нічних метеликів. Вони з шаленою швидкістю летять на допомогу. І саме в цей момент ти дійсно розумієш, що в тебе все добре.

Всі живі, всі здорові — нічого важливішого бути не може.

Понад кордоном стежать сизокрилі орли. Вони кладуть свої життя заради життя наших талановитих діточок, аби вони могли вільно мріяти та спокійно спати. Кожен із захисників не ділить людей на знайомих чи ні.

Вони оберігають усіх, і загибель кожного з них сприймається як втрата частини власного серця.

Наша годувальниця має величезні нори, вириті наче гігантською отруйною змією. Але це не заважає їй годувати мільйони українців своїм золотистим зерном, картоплею, яка нагадує величезні монети, яблучними садами, що нагадують рубіни, цілющими джерелами, у яких можна побачити відповіді на будь-які питання та зазирнути вглиб своєї душі. Ці джерела наче капсули часу — в них можна побачити минуле пращурів та взяти краплинку їхньої мудрості.

Наші родючі землі мають таємні чари, які прив’язують тебе до них. І навіть перебуваючи за тисячі кілометрів, ти все одно відчуваєш силу нескінченно витривалих, сильних та розумних предків.

Вони, як батьки, окутують тіло затишною оболонкою, наповнюючи енергією і світлом. Це таємне диво змушує стояти далі, і найособливіше — це можемо відчувати тільки ми!

Тисячний день війни… так, нам важко, але ми тримаємось. І витримаємо, бо ці важкі часи об’єднують наш Український Народ кожну хвилину все більше.

Хоча зараз на теренах Батьківщини йде дощ, все одно колись вийде сонечко. Воно зможе загоїти всі душевні рани й дати кожному промінчик свого тепла. А наша калина нагадає той неповторний смак кохання та вільного життя.

Ми будемо одним цілим, як небо і земля, як вогонь і вода.

Ми повернемо все, що належить нам, і знову наповнимо ці місця особливою енергією. Бо цього не зможе зробити ніхто, окрім нас. Ми вільні, як вітер у степу. Ніхто не зможе стати нам на заваді, бо наш народ незламний!