24 лютого я не могла повірити, що почалася війна. Ми постійно жили у підвалі. Ми були в погребі з трирічною дитиною. В нього не було памперсів, він дуже кричав, коли чув обстріли. 10 березня наш будинок зруйновано авіаударом. Не було і будинків сусідів. Ми знову пішли у погреб, і я почула звук калитки - то приїхав наш син. Він нас вивіз. Йому зателефонували сусіди, які виїхали і сказали, що ми живі. У нас не було зв’язку. 

Ми виїжджали, а навкруги були обстріли. Я молилася, аби ми все ж таки виїхали. 

Я прожила життя, але такого звірства, як творять росіяни, я ніколи не бачила. Зараз згадую, як ми жили за мирного життя. Я так хочу, щоб закінчилася війна.